Раз доля захотіла на горе на біду,
На ватру раз привели пластунку молоду.
Така собі маленька, така собі гарненька,
Голівка як маківка, пластунка молода.

Богдан до Гриця каже - Це справа добра є,
Ще ватра не загасне, дівча буде моє.
А Грицько каже - Друже, не пхайся ти так дуже,
Затям собі на віки, дівча буде моє.

І так у слово в слово, аж далі рук діла,
Один одного в носа, аж кровця потекла.
А другого у ямку, що той спом'янув мамку,
Той в ухо, той  у зуби, чиє буде дівча.

Аж раптом схаменулись, із дива обидва,
Із третім проводжає пластунка молода.
Невинно поглядає, і очка завертає,
На третього фраєра, пластунка молода.

А друзі помирились, почистились, помились,
І рушили на ватру, бо це була весна.